A A A K K K
для людей із порушенням зору
Купчинецька громада
Тернопільська область, Тернопільський район

Купив собі хату, але так і не встиг в ній пожити. На Тернопільщині попрощались з Андрієм Петришиним

Дата: 27.08.2022 08:46
Кількість переглядів: 1619

 

Купив собі хату, але так і не встиг в ній пожити. На Тернопільщині попрощались з Андрієм Петришиним

  • Герої не вмирають? Вмирають, лишаючи невимовний біль у серцях рідних! Герої вмирають — заради майбутнього кожного з нас.
  • В Андрія залишились батьки та двоє братів. Він у цій родині був наймолодшим…

         Йому лишень у березні виповнилось 27. А наприкінці серпня все село опустилось на коліна, зустрічаючи свого Героя. Плакали і старі, і малі, проводжаючи свого односельця в останню путь. Йому б жити й жити, бо стільки планів і мрій, одружитись, народити дітей. Але його проводжали всією громадою і поховали зі всіма військовими почестями – як Героя…

         Петришин Андрій Михайлович народився 9 березня 1995 року. Його призвали до війська наприкінці квітня. 20 серпня 2022 р. мінометник однієї з військових частин Андрій Петришин загинув у Запорізькій області.

         Був молодшим із трьох синів

         У Героя залишились мати Богдана Миколаївна, тато Михайло Мирославович і двоє братів — Василь і Михайло. Андрій у цій родині був наймолодшим із дітей, розповів голова Купчинецької громади Ігор Країнський.

      — Родина проживала на хуторі Драгоманівка, поблизу Купчинців, — розповів Ігор Країнський.

      — Андрій до війни працював на підприємстві «Агроінгдустрія – 11». Спокійний, дуже розсудливий. Їхній хутір за 5 км від села, – то фактично одна хата, і роботи було чимало. То Андрій був основним помічником для батьків. Опорою для мами. Нещодавно купив собі будинок у селі, вже робив ремонт. Але пожити в ньому не судилось…

       «Герої не вмирають! І так з уяви виринає образ ідеалізованого супервоїна, такого недосяжного і чужого. Але сучасні лицарі, воїни світла і добра не такі. Вони серед нас. Це чоловік, син, брат...», — каже директор Купчинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Оксана Панькевич.

        — Це сусідський хлопчина, — підписала фото Андрія сусідка Оксана. — Він ще недавно ходив повз ворота, жив, працював, мріяв, але не встиг... Чия в цьому винна? Його, бо осиротив матір? Воєнкомів, бо принесли повістку??? Ні, причина у клятих ординцях, які нищать усе найкраще, бо не здатні цього досягти. Герої не вмирають? Вмирають, лишаючи невимовний біль у серцях рідних! Герої вмирають, заради майбутнього кожного з нас!

          «Герої вмирають, а нам нарешті варто замислитися, — чому, — каже жінка. — Можливо, ми замало зробили чогось для них? А може, ми забулися, що зараз війна? А може, наші власні меркантильні інтереси нам затьмарили розум і серце? Герої вмирають, а ми пам'ятаймо не чому, а для чого. Андрій Петришин... Скромний і тихий хлопчина! Герой серед нас!»

          Ще не встиг одружитись, не встиг нажитись…

          Оксана Андріївна Пастух була вчителькою в Андрія. І пригадує, як він щодня із хутора долав до 10 км, аби прийти до школи.

          — Перший і другий клас цих дітей вчила Марія Степанівна, а я вже прийшла, коли вони пішли у третій клас, — поділилась Оксана Пастух. — Андрійко – досі його пам’ятаю… Це була дуже скромна, щира і чемна дитина. Коли хлопці підросли і ставали пити пиво, Андрій біля них їв морозиво. Надзвичайно добрий і дуже чуйний.

          Вчителька каже, що знала про Андрія та інших хлопців із громади, які пішли на війну боронити рідну землю і нас із вами. І молились лишень, аби ті повернулись з війни живими і здоровими.

          — Ще не встиг одружитись, не встиг нажитись… — жінка на мить зупинила розмову. — Пригадую, йому найдалі від всіх було до школи. Добирався щодня, часом в тітки ночував, але жодного разу не пропустив. Долав щодня 10-ки кілометрів. Хлопець, що ніс фото на похороні Андрійка – то його найкращий друг та однокласник Міша. Гірко і боляче. Молоді хлопці помирають за наш мир і за нас з вами.

          26 серпня на сільському цвинтарі у Купчинцях з’явилась перша могила Героя, поруч з якою майорить жовто-синій стяг. Могила потопає у квітах, а з портрета на фото усім всміхається Андрій Петришин. Йому тепер назавжди 27…

 

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, братам, всій родині, односельцям і побратимам та всім, хто втратив дорогу людину. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

(Стаття в інтернет-виданні "20 хвилин -  Новини Тернополя" - Незалежний новинний портал з оперативним висвітленням подій у Тернополі та області)


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь